Русанівський старостинський округ

Повна версія історичних матеріалів за посиланням: http://www.rusaniv-rada.gov.ua/nase-selo

Село Русанів розташоване на правому березі річки Трубіж, яка впадає біля міста Переяслава-Хмельницького в Дніпро. Координати села: 500 30/ північної широти і 30010/східної довготи.

Через Русанів проходить шосе з Києва до Сум. Відстань до Броварів –– 30 км, до Києва –– 47 км.

Найближчими сусідами Русанова є: на північному сході Кулажинці, на півночі Світильня, на північному заході Плоске, на заході Гоголів, на південному заході –– села Велика Стариця та Сеньківка. Село Перемога (стара назва Ядлівка) Баришівського району Київської області лежить на схід від Русанова і віддалене всього на 5 км. До складу Русанова входять два колишні хутори: Пісок (відразу за селом на березі Трубежа) і Першотравневий (Травень), також на лівому березі річки Трубіж, але за 5 км від села.

По матеріалах економічної оцінки земель, проведеної в 1998 році, територія, на якій розташоване село Русанів, відноситься до четвертого земельно-оціночного району.

Русанівський городок було засновано, згідно з літописними даними 980 р. за князя Володимира Великого. У літописах згадується з 1147 р. під назвою Русотина. Переказ називає першопоселенцем чоловіка на ім'я Руслан. «Історія міст і сіл УРСР» засновником села називає Саву Русановича. У документах 1508 р. Сава Русанович згадується, як великий землевласник. Родовід Русановичів простежується протягом століть, аж до нашого часу. Інший великий корінний, легендарний рід — Соловей. У 1652 р. Павло Алепський відзначає Русанів, як значний ремісничий центр з православною церквою.

1859 року у козачому селі мешкало 1175 осіб (517 осіб чоловічої статі та 558 — жіночої), налічувалось 196 дворових господарств, існувала православна церква.

Згодом Русанів був типовим казенним селом. У 1897 році у селі проживало 2127 душ.


Русанів. У довіднику індексів це єдиний населений пункт з такою назвою. Переказ веде початки села від поселенця на ім’я Руслан, який займався рибальством, мисливством, виробництвом дьогтю. Навколо нього селились люди, утворювалось поселення.

Це типова схема заселення града князем Володимиром вихідцем з півночі, відома з літопису. До нашого часу збереглась назва кутка Солов’ївка. Колись тут жили княжицькі солов’ї - розбійники, під наглядом муромського боярина, наймення київського князя.

“ Історія міст і сіл УРСР” називає засновником Русанова селянина Саву Русановича. Селянином його назвали , очевидно, з класових позицій. Сава Русанович – це історична особа, великий землевласник. У 1508р. згадується, що його землі знаходяться поряд з албеєвськими, тобто княжицькими. Очевидно, Русанович нащадок вельможного місцевого русанівського сіверського роду, власник дідичих земель. Цей рід продовжує утримувати свої землі і в наступному столітті. 1613року згадується Никифор Русанович, а 1618року в королівському суді слухається справа Остафія Русановича. Відомий цей рід і в 1880р., коли в гоголівській школі працює законовчителем Семен Русанович. Історія цього роду нараховує 400 років.

З 1624 року Русанів, названий містечком, належить княжні Анні Корецькій. В цей час Корецтка веде численні судові справи за русанівські землі з Аксаковим і київськими монахами. Чоловік Корецької вмер у 1613р., і княжна судилась за землі, якими здавна володіла родина князів з волинського міста Корця. Ця княжа родина була руського походження. Землі Димерки, Гоголева, Плоского і Русанова могли перейти до Корецьких близько 1440р.

У 1624р. згадується городище “Русанів”, а Гоголів називається лише селищем. Павло Алепський, який переїздив літом 1652р. через Гоголів і Русанів, відзначає, що Гоголів у своїму розвитку випередив Русанів. У цей час Русанів – значний ремісничий осередок. В умовах війни тут працює багато млинів і лісопилень. Це колишнє господарство Корецьких. По Трубежу сплавляють ліс, а на навколишніх полях вирощують хліб і ним торгують. Згадується і велике озеро коло Русанова. Напевне, це заплавне болото-озеро Трубежа, яке називають Яма.

П.Алепський називає Русанів Рожановим. Деякі джерела називають Русанів батьківщиною гетьмана Романа Рожанського.

У часи Алепського в Русанові була православна церква, заснована значно раніше. Після Хмельниччини село належить київському жіночому монастирю, ігуменею якого була Марія Мокієвська, мати гетьмана Івана Мазепи.

За переписом 1784р. в селі 121 хата і проживає 488 жителів, козацького населення вже немає, лишились тільки казенні селяни. Лісова русанівська дача теж називається Казенний ліс.

З 1901 по 1903р. іде будівництво нової церкви. За спогадами старожилів, вона була справжньою окрасою села: висока, з 5 банями, на 2 виходи, всередині з багатою позолотою. Надзвичайно красивим був іконостас, коли церкву розібрали, його забрали в музей. Зовні церква була оздоблена дерев’яною різьбою.

У 1918 році в селі був убитий голова земельної комісії Костюк Микита, він же і перший голова бідноти в селі.І тоді більшість селян почали підтримувати Радянську владу і всіляко допомагати Радянській Армії, бо вірили в те, що відібрані в них землі, повернуть. У Русанів приїхав Драгонов і почав продавати землю, але біднота не купляла, сподіваючись одержати її безкоштовно, коли буде встановлено Радянську владу. Купували землю тільки заможні селяни.

Страшні то були часи. Село спалене, розграбоване, скрізь панували голод і розруха.. Тільки неймовірно тяжкими трудовими зусиллями можна було відбудувати його після громадської війни.

Тільки в 1921 році, в період непу, коли продрозкладку було замінено продподатком, село почало повільно відроджуватись.

Спочатку в селі було створено ТСОЗ ( товариство спільного обробітку землі, до якого входило 16 господарств 80 чоловік). Держава надавала посівний матеріал, деяку техніку того часу (сівалки, віялки, кінці привади, молотарки та ін.) Товариство розвивалось успішно, вже через 2 роки було виділено додаткові земельні ділянки по Світильнівському шляху.

А з 1928 року почалася колективізація - заможні селяни і середняки не хотіли записуватись, тому що треба було віддавати землю, худобу, знаряддя праці. Першими до колгоспу прийшла сільська біднота, але бажаючих було небагато. Зразу їх набралось чоловік 30, з них було створено 2 бригади, а бригадирами обрано Хамбіра Кирила Павловича і Квашу Кирила Лукича.

На 1933р. в селі було створено 4 колгоспи: колгосп імені Леніна — головою обрано Солов’я Федосія Кириловича; колгосп імені Сталіна — голова Литовченко Яків Федотович; колгосп “Жовтень” — голова Топіха Кирило Карпович; колгосп “1 травня” — голова Варич Федір Микитович.

У 1932р. від рук бандитів загинув перший секретар сільської ради Рак Андрій Юхимович.

У 1935 році в колгоспі “1 травня” з’являється перший трактор ХТЗ, першим трактористом став Жук Йосип Андрійович. У колгоспах “Жовтень” та імені Сталіна з’являються перші автомашини. Першими шоферами стали Соловей Петро Андрійович та Середа Григорій Костянтинович.

Головою сільської ради був обраний Романенко Петро Юхимович.

У 20-х роках у селі була однокласна школа при церкві. Навчання було платним, навчалось всього 3 дітей.

Початок війни ... Вересень 1941 року запам’ятався русанівцям жорстоким боєм за село. 17 вересня німці наступали двома напрямками: із села Плоске і з Кулаженців. Оборону вели матроси Дніпровської флотилії. На околицях села зав’язався нерівний бій, який тривав більше 4 годин. Очевидцями його стало чимало односельчан, які зачувши стрілянину, тікали до Чернечого лісу, швидко рили там окопи і ховались від фашистів, але, фактично, попали на поле бою і були свідками того, що багато воїнів полягли, а решта відступили.

Захопивши село, фашисти нишпорили по хатах, сараях, забирали птицю, худобу, продукти харчування. Був введений окупаційниц режим. Почалися арешти, вбивства. Так у 1945 році був розстріляний організатор колгоспу, секретар парторганізації Топіха Іван Герасимович.

Партизанським поселенням став хутір Перше Травня. Туди німці боялись потикатись. В травенських лісах партизанили не тільки русанівці, але й ті, кому вдалось втекти з полону.

Звірствам фашистів не було меж. У 1942 році був убитий Топіха Павло Миколайович за те, що відмовився віддати спійманого коня, Юрченко Єфросинія Олексіївна була вбита по дорозі до лісу, куди йшла на зв’язок із партизанами. У 1943 році в сусідньому селі Ядлівці по-звірські було закатовано семеро наших односельчан. Зразу їх катували в Русанові, в сараї, а надвечір перевезли до сусіднього села і продовжили допит. Нічого не дізнавшись, фашисти порубали тіла і викинули в кагатні ями з-під картоплі. Старенький житель з крайньої хати Ядлівки передав цю страшну звістку. Рідні закатованих темної ночі, пообмотувавши колеса возу ганчір’ям, поїхали і викрали останки мучеників. Похоронили їх в трьох могилах, розпізнати останки було неможливо.

Ось ці сміливі, мужні односельчани:

  • Рак Федір Степанович,
  • Литовченко Тимофій Денисович,
  • Соловей Іван Корнійович,
  • Рябий Іван Юхимович,
  • Рябий Данило Данилович,
  • Рябий Мусій Миколайович.


Разом з ними смертю хоробрих загинув 14-річний Жук Петро Юхимович, який був зв’язковим партзагону. У червні 43-го хтось видав юнака.

Ще 6 жителів розстріляні невідомо де. Сліди їх загубились в Броварах. Близько 100 юнаків і дівчат були вивезені до Німеччини на примусову роботу. Окупація в Русанові протрималась 2 роки. Німці звіріли, терплячи поразки на фронті. Ще в липні 1943 року спалили до тла сусідню Ядлівку, врятувались лише ті, хто втік із села.

Визволення Русанова почалось 19 вересня 1943 року.Почулися автоматні черги зі сторони Ядлівки. Першими в село зайшли розвідники 163 дивізії 38 армії, якою командував генерал армії Москаленко. Переправившись через Трубіж біля так званої Парні, бо міст при відступі фашисти зірвали, не дали змоги фашистам спалити наше село. А такі наміри були. На хуторі Пісок вони спалили кілька хат, у погреби накидали соломи, обливали бензином і підпалювали зруби в криницях. Встигли підпалити скирти немолотого хліба та громадські будівлі колгоспів. Але радянські воїни настигли вчасно. Вбитих і поранених при визволенні села не було.

Як символ вічної пам’яті й глибокого смутку за односельчанами, які загинули в боях, височить в парку обеліск Вічної Слави. Тут викарбувані імена 334 жителів села Русанів,які загинули на фронтах ВВв або пропали безвісті. Обеліск було відкрито на траурно-урочистому мітингу 9 Травня 1968 року.

При обороні села загинуло більше 50 матросів Дніпровської флотилії. Останки були у 1946 році перенесені у Братську могилу, що знаходиться і понині в центрі села. Але деякі могили були на городах села по вулиці Набережній.

За ініціативою голови сільської ради Юрченка Івана Трохимовича у 1976 році відбулось перезахоронення на новому кладовищі. Так, через 35 років, в селі з’явилась ще одна Братська могила, в якій покоїться прах трьох воїнів.

Електромережа підведена до Русанова 1948 - 49 р.р. Проводили її Соловей Іван Тимофійович, Соловей Юхим Олексійович та Соловей Федір Тарасович.

Дорога з твердим покриттям (бруківка) була покладена у 1965 році.

Після війни відкрили 3 цегляні заводи. Цеглу робили з глини, обпалювалася соломою, торфом, гіллям з лісу. Цегла йшла на будівництво фермерських приміщень. Багато праці і старань у відбудові колгоспного господарства приклав Рябий Дмитро Сергійович. Який був головою колгоспу “Жовтень” потім бригадиром будівельної бригади.

Особливе місце в історії Русанова потрібно виділити Хазану Михайлу Львовичу. Адже саме під його керівництвом колгосп “ Русанівський “ за кілька років стає передовим господарством і докорінно змінюється стиль життя селян, ставлення до праці, культура, добробут. Після укрупнення колгоспів у 1950 році Михайло Львович знову йде на прорив — очолити укрупнену з чотирьох дрібних і відсталих артіль імені Леніна в Русанові. І знову Хазан демонструє зразки розумної господарської політики, проявляє організаторський хист, уміння, вести за собою людей.Колгосп невдовзі став відкривати районні зведення. Мало не кожного року був учасником Всесоюзної виставки. В 1958 році за видатні заслуги в розвитку колгоспного будівництва М. Л. Хазана удостоєно найвищої урядової нагороди - орден Леніна. Радгосп “Русанівський” під керівництвом Хазана М.Л. нарощує і нарощує темпи. Господарство кожного року рентабельнішим. Зі спогадів М.Л. Хазана: “Коли б мене запитали, що найбільше вразило в цьому селі, відповів би: люди! Працьовиті, дружні. З ними найскладніше завдання не складне.”

Мудре керівництво, організаторські здібності, працелюбство Михайла Львовича і русанівців дали свої результати: село розквітло, люди відчули свою значимість, покращився добробут, і за доблесний труд люди отримали нагороди. 1966 рік був особливо “врожайним”: Пильтяй М.З. — доярці радгоспу було присвоєне почесне звання Героя Соціалістичної праці і нагороджено орденом Леніна, Рябу Антоніну Андріїйну — доярку, Хазана М.Л. — директора, Литовченка І.Я. — садовода орденом Трудового Червоного прапора, Рябого М.К — бригадира тваринної ферми, Солов’я П.А. — бригадира садової бригади — медаллю “За трудову доблесть”, Гулого М.Ф. — бригадира, Костиру Ф.Ф. — бухгалтера, Костюка Г.Д. — комбайнера — медаллю “За трудову відзнаку”.

У 1966 р. обладнано першу автоматичну телефонну станцію. Тепер телефонний зв’язок мають всі відділення місцевого радгоспу, ферми, школа, лікарня, Будинок культури. З Русанова можна говорити з навколишніми селами, Броварами і Києвом.

1967р. — тракторній бригаді присвоєно почесне звання — “ Тракторна бригада високої культури землеробства”.Бригадир В.О. Губанов. В цей період доярка М.З. Пильтяй добивається високих надоїв молока ( щоденно 17-18 кг. від корови ). Стараються не відставати і її подруги А.А. Ряба, О.Т. Стафієнко, О.Ф. Семенюк. Радгосп ” Русанівський ” щодня відправляє в столицю 11т молока.

У 1968р. після закінчення Дніпропетровського медінституту на роботу прибуває молодий терапевт Бутенко Микола Іванович, який буде лікувати 3,5 тис. русанівців, серед яких 660 дітей. Лише через 25 років збудеться його мрія – сучасна амбулаторія з стоматологічним кабінетом, з обладнаним фізкабінетом, з лабораторією, кабінетом ЕКГ.

1969р. — нагороджено орденом Леніна М.Л. Хазана. У колективі радгоспу багато хороших змін: побудували ремонтну майстерню, вісті з радгоспу про високі врожаї, трудові успіхи русанівчан не сходять зі сторінок районних та обласних газет, слава про молочні надії гримить на всю Україну. Орденом Леніна нагороджуються:

  • Юрченко Домна Минівна,
  • Безпала Палагея Трохимівна,
  • Ряба Антоніна Андріївна,
  • Тупий Петро Панасович.


Орденом Трудового Червоного прапора:

  • Соловей Гапа Андріївна, Петрюк Володимир
  • Йосипович, Рак Варвара Іванівна, Середа Петро
  • Семенович, Рябий Петро Онанович, Кособлик
  • Микита Сергійович, Гулий Іван Гордійович,
  • Марченко Сергій Федосійович.


Орденом Жовтневої революції

  • Коваленко Сергій Іванович.


Орденом “Знак пошани”:

  • Юрченко Іван Трохимович,
  • Соловей Ганна Миколаївна,
  • Кузьменко Катерина Кузьмівна,
  • Рак Ганна Григорівна,
  • Костира Матвій Лукич та ін.


Орденом “Трудової слави”:

  • Колутницька Євгенія Михайлівна,
  • Діденко Василина Данилівна,
  • Юрченко Анастасія Григорівна та ін.


Жити ставало краще, народжувались діти, яким треба було давати знання, виховувати. До вчителів Дорошенко О.К., Прудкої Г.У., Крук Н.Г., Сідушова М.П. приєднуються молоді, заповзяті вчителі Процько Б.І., Білошапка В.Г., Вєсєлова Ю.В., Пєнкіна Т.Т., Курило М.Ю., Харченко Г.К., Хохлова Г.І., Янчицька О.П., Сімонова Н.Д., Спруде А.А., Кудлай О.Л. та Кудлай М.Д., Заряда М.Д., Дяченко Н.Г. Вони надовго стануть справжніми носіями світла знань. Школа під керівництвом Ніколаєнка М.М., а потім Зайця О.Л., добивається хороших результатів у навчанні та виховуванні молоді. Комсомольська та піонерські організації признаються кращими в районі, піонерважата Пильтяй К.М. неодноразово нагороджується грамотами обкому комсомолу.

Навчання відбувалось у відремонтованій після війни школі у дві зміни.

1977 р. 1 вересня. Відкривається нова школа на 500 учнів, збудований спортзал, за допомогою батьків була збудована їдальня.

Педагогічний та учнівський колективи живуть цікавим багатогранним життям. Виробничі бригади школи займають перші місця в районі.

Учні подорожують до Москви, Волгограду, Ленінграду, Євпаторії, Ялти, Бресту та інших міст країни. ВІА “Юність”, “Тоніка”, духовий оркестр,вокальні ансамблі, чоловічий хор “Третя рота” під керівництвом Сімонова А.Г та Черненка М.П.. часто збирають у будинку культури на концерти.

Голова сільської Ради в цей час — Юрченко І.Т. Велика увага приділяється благоустрою села, організації культурного дозвілля, роботі загонів добровільних дружин правопорядку.

З 1982р. радгосп “Русанівський” очолив заступник директора Дарницького спецтресту з питань тваринництва Дмитриченко Василь Михайлович. Господарство було низькорентабельне, слабка трудова дисципліна (часто мінялись керівники, люди втрачали віру і надію в керівника); не вистачало кормів, а поголів’я було 1950 корів і 2500 великої рогатої худоби.

Велика увага приділялась племінній справі. На базі двох корівників було створено з 500 голів племінне ядро, яке давало поповнення генетично продуктивних теличок. Це давало змогу зробити молочну галузь високорентабельною. Менше 1 млн. карбованців в касу господарства не поступало. В ці роки пліч-о-пліч з Дмитриченком В.М., очолюючи тваринницьку бригаду, працює Пильтяй Марія Захарівна. Періодично покращуються умови праці доярок, сама технологія доїння. З року в рік зростала зарплата. Кращі майстри машинного доїння отримували 500 і більше карбованців. Це Юрченко Ольга Федосіївна, Рак Анюта Яківна, Шевченко Віра Іванівна, Катерина Федосіївна. Тепличниці Кузьменко Катерина Іванівна, Кваша Раїса Іванівна, Соловей Анюта Миколаївна – майстри своєї справи, люди, на яких можна було обіпертись будь-коли, завжди мали високі показники в роботі. Вміло була організована ветслужба, яку очолював Харченко Віталій Миколайович.

Другим напрямком роботи було овочівництво. Великі доведені площі не давали бажаного результату. Тому спеціалісти господарства вивчали досвід передових господарств і впроваджували їх технології у радгоспі “Русанівський”.

Такий спосіб ведення господарства давав можливість радгоспу збудувати 16-квартирний будинок, амбулаторію, зробити тверде покриття доріг в селі (вул.Гайова, Партизанська). З 1986 року почалось підведення газопроводу низького тиску і збудована газорозподільна станція. Газифіковано майже всю територію села...
Сучасний Русанів налічує - 1904 жителів, має - 724 двори.

В селі працює НВО “Загальноосвітня школа І-ІІІ ст. - дитячий садок”.